Навчальний рік у сумській школі №3 може стати останнім для її вихованців. Серед батьків поширюється інформація про ймовірне закриття закладу вже з наступної осені. Хоча офіційних підтверджень від мерії поки немає, родини школярів уже б’ють на сполох, намагаючись захистити право дітей на звичну освіту.
Юлія Пугач, яка виховує двох учнів цієї школи, зазначає, що про загрозу ліквідації вони дізналися з неофіційних каналів. Спроби отримати прямі відповіді від місцевих посадовців поки не дали результату, тому ініціативна група спрямувала звернення до Кабінету Міністрів та профільного міністерства.
Батьки побоюються, що влада поставить їх перед фактом наприкінці весни. Юлія пояснює ситуацію:
“Не хочеться, щоб це питання нам видали в кінці навчального року, щоб ми замість того щоб дітей десь прилаштувати оздоровити, відпочити, мали ще бігати по місту, знаходити собі місця для своїх дітей, де притулитися”
Для багатьох родин закриття школи – це не лише організаційна проблема, а й серйозний фінансовий удар. Переведення дітей до інших закладів, наприклад до школи №25, змусить батьків щодня витрачати кошти на проїзд у маршрутках, що за місяць складає відчутну для бюджету суму.
Окрім грошей, ключовим фактором залишається психологічний стан учнів. У часи постійних повітряних тривог та вибухів необхідність адаптуватися до нового колективу стає для дітей додатковим травмуючим чинником. Мати школярів додає, що рівень викладання у закладі дозволяє їм відмовитися від послуг репетиторів, оскільки вчителі приділяють вихованцям максимум уваги.
Анна Карапузова, ще одна представниця батьківської спільноти, порівнює ставлення до їхньої проблеми з цинічним позбавленням дому:
“В нас вже як своя родина, виходить, і так взяти і роз’єднати всіх. Скільки років ця школа стояла – і зараз її зачиняють просто. Викидають як кошенят”
Особливу тривогу викликає доля інклюзивного напрямку, адже на базі закладу працює Інклюзивно-ресурсний центр. Тут створено умови для дітей з особливими освітніми потребами, працюють досвідчені психологи, логопеди та корекційні педагоги.
Віра Скоробагатова, чий син навчається у 4-му класі, підкреслює, що в інших школах таких учнів часто не чекають. Для дітей з особливими потребами зміна середовища – це “жахливий стрес”, через який батьки буквально втрачають сон.
Наталія Матвєєва, яка евакуювалася до Сум із прикордонного Білопілля, обрала саме третю школу через її камерність. У класах тут навчається близько 18 учнів, а фактично на заняттях присутні 10 – 13 дітей.
Така кількість учнів дозволяє педагогу працювати з кожною дитиною індивідуально, що критично важливо для адаптації дітей-переселенців. У великих колективах по 30 осіб дітям з особливими потребами було б набагато складніше влитися в освітній процес.
Станом на вересень 2025 року в закладі налічувалося 198 учнів. Вчителька Олена Кучерявенко згадує, як педагогічний колектив власними силами та коштом створював затишок у приміщеннях, самостійно розробляючи дизайн та фарбуючи стіни о п’ятій ранку.
Нинішня ситуація залишається невизначеною: директорка Ірина Герман утримується від коментарів, а керівниця міського управління освіти Неля Вербицька пообіцяла надати інформацію пізніше. Тим часом батьківський комітет вимагає чітких кроків від влади:
- проведення відкритих громадських слухань;
- надання офіційних роз’яснень щодо причин можливої ліквідації;
- оприлюднення планів щодо подальшого використання будівлі школи;
- підтвердження відповідності закладу освітнім нормам.
Батьки наголошують: школа повністю укомплектована і не є малокомплектною чи зруйнованою, тому законних підстав для її знищення вони не вбачають.
Залишити коментар